Водя́ники — село в Україні, в Звенигородському районіЧеркаської області. Розташоване за 17 км від районного центру — містаЗвенигородка на Придніпровській височині у південній частині Лісостепу. Рельєф місцевості розчленований, порізаний численними ярами та балками. Усього на території села нараховується 19 урочищ, які з давніх-давен мають назви: «Вила», «Сотницьке», «Попове», «Будянське», «Дрисів яр», «Совин яр», «Замчище Жигмонта», «Огруд», «Литовки», «Козацьке», «Пухилове», «Осове», «Кудрі», «Комірів яр», «Чижів ліс», «Баглайкове», «Німецька слобода», «Сікалове» та «Гришеве». Населення — 771 осіб.
Історія
Перші поселення на території села належать до трипільської культури 4—3 тисячодіття до н.е. На околицях села розташовано близько 20 курганів епохи бронзи — раннього заліза, що входять до кола пам’яток Великого Рижанівського кургану. Скіфське городище 4 століття до н.е. було укріплене в 16—17 століттях і слугувало форпостом на південній околиці Польсько-Литовської держави. Виявлено також поселення ранніх слов’ян.
За легендою, колись, у Купальську ніч, вирішив парубок подарувати своїй дівчині цвіт папороті. Пішов у ліс і почав шукати чарівну квітку, довго шукав, поки, нарешті, не знайшов. Коли ж молодик повертався назад, чорт, який гуляє по світу в таку ніч, зачаклував хлопця, і той заснув під старезним дубом. Довго чекала дівчина на свого коханого, а потім вирушила на його пошуки. Тільки-но вона підійшла до лісу, як біля неї з’явилася сова й почала зазивати за своїм покликом. У відчаї дівчина вирішила слідувати за птахом, який і привів її до хлопчини. Злі чари миттєво розтанули, а щасливі закохані невдовзі побралися. З того часу люди почали переказувати цю легенду, а місце, де відбувалася ця історія, назвали «Совин яр», який, нібито, і став місцем заснування села Водяники [3].
За даними археологічних досліджень, заснування села припадає на період другої половини ХІV століття. Підтвердженням цього є віднайдена у Водяниках колекція срібних монет, які, за свідченням фахівців, є джучидськими (золотоординськими). Участь цих монет у тогочасному обігу є цілком закономірною, оскільки українські землі перебували під татарським пануванням аж до кінця ХІV століття. Під час обстеження земельної ділянки, де були знайдені монети, дослідниками виявлено скупчення каміння, фрагменти печини та посуду, характерного для слов'янського населення цього регіону в ХІV ст. Саме серед цього каміння і було знайдено вказані монети. Виходячи з усього, виоране каміння є рештками фундаменту якоїсь тогочасної будівлі.
Обстеження місця знайдення монет металодетектором не дало результатів, тож версія, що вказані монети походять із більшого скарбу, є безпідставною. Їхня невелика кількість та місце виявлення (серед скупчення каміння) вказують на те, що вони могли бути ритуальною закладною під фундамент будівлі. Тому вони дозволяють точніше, ніж кераміка, датувати час заснування села. Наймолодша зі знайдених монет карбована максимум у 1357 році, причому поверхня її дуже затерта, що свідчить про її тривале використання, отже потрапити сюди вона могла дещо пізніше вказаного року. Серед монет відсутні такі, що карбувалисяза часів ханів Бірдібека (1357-1359), Кулпи (1359) чи Навруза (1359-1360), що може пояснюватися незначною віддаленість у часі їхньої закладки від дати смерті хана Джанібека – 1357 року. Відсутність серед них монет, карбованих у Києві князем Володимиром Ольгердовичем (1362-1395), свідчить про те, що час їхньої закладки навряд чи є пізнішим за 1361 рік. Отже, зважаючи на вищезазначене, найбільш імовірною датою закладки монет, а відтак заснування села Водяники, можна вважати рік, у якому правили ус три з останніх названих ханів – 1359. Незначний час їх правління та значна віддаленість ханської столиці від нашого регіону й обумовили відсутність монет саме цього року в закладці (див. "Висновок щодо результатів наукового вивчення монет, знайдених у с.Водяники Звенигородського району жителем села Яковенком Василем Петровичем та місця їх виявлення", засвідченого Гладких М.І., професором кафедри археології та музеєзнавства Київського національного університету ім.Т.Шевченка)[4].
За відому історію Водяники належали до князівств та держав:
Київське князівство (1359-1362рр.)
Велике князівство Литовське (1362-1569рр.)
Річ Посполита (Польща) (1569-1649рр.)
Українська козацька держава (1649-1678 рр.)
Річ Посполита (Польща) (1678-1794 рр.)
Росія (1794-1917 рр.)
Українська народна республіка (1918р.)
Українська соціалістична республіка (1918-1922рр.)
Станом на початок 70-х років ХХ століття в селі розміщувалась центральна садиба колгоспу імені Чіковані, за яким було закріплено 2,5 тисяч гасільськогосподарських угідь, в тому числі 1,8 тисячі га орної землі. У господарстві вирощували зернові культури і цукрові буряки. З допоміжних підриємств працювали млин, пилорама. На території села працював пункт Почапинського цукрозаводу.
У 90-х роках ХХ ст. с.Водяники було відоме як спеціалізоване господарство по вирощуванню овець.
Сучасність
У селі діє дві церкви — Миколаївська і Вознесіння Господнього. Остання була освячена 4 січня2009 року патріархом київським і всієї Руси-України Філаретом. Церква збудована за сприяння уродженця села, голови Черкаської обладміністрації Черевка О. В.
Свято-Вознесенський храм — максимально наближена копія козацької церкви 17 століття. Різьблений іконостас, виконаний у стилі українського бароко, зовсім не має позолоти, що також відповідає тому часу. Простоту убранства доповнюють старовинні ікони, писані на дошках[5].
У селі побудовано і діє найпотужніший в Європі завод для глибокого заморожування фруктів та ягід.
На початку січня 2008 у Водяниках відкрито гірськолижний розважальний комплекс[6].
Персоналії
У 1852 році в селі народився Станіслав Грудзинський - відомий польський письменник (1852-1884).
У 1959 році у Водяниках народився Черевко Олександр Володимирович — Заслужений економіст України, доктор економічних наук. Голова Черкаської обласної державної адміністрації, губернатор Черкащини (2005-2010).